Чимало народів світу мали в своїй історії у різні часи страшні біди  і лихоліття.

Ось історичний факт, який  має продовження  і сьогодні.

Під час 1- ї Світової війни (в 1915-1916 роках) в Туреччині, де віками  проживало багато вірмен, тодішня турецька влада, керуючись власними політичними мотивами, організувала справжній геноцид вірменського населення – депортацію, переселення та поголовне фізичне винищення. За твердженнями вірменської сторони, загинуло понад 1,5 млн. осіб. Для невеликого древнього народу це була справжня гуманітарна катастрофа.

Але маленька, проте горда і відважна нація змогла вижити. Більше того, вірмени в 1920 –х роках створили спеціальну таємну організацію, яка мала завдання фізично знищити тодішніх  керівників турецької держави, винних в організації геноциду вірмен, і яка ці акти здійснила.

До цього часу (!) маленька Вірменія наполегливо домагається від великої країни Туреччини та країн всього світу офіційного визнання геноциду вірмен 1915-1916 років. Так, до речі, як це невтомно робила і робить скрізь і всюди держава Ізраїль щодо визнання і засудження Голокосту.  Туреччина не визнала ні факту  геноциду, ні випадків масових вбивств. В той час як чимало країн, окремих міст та багатьох штатів США визнали факт геноциду вірмен, і цей процес продовжується. Невизнання Туреччиною геноциду дуже шкодить і самій Туреччині – це є основною причиною того, що цю країну  багато років не приймають до Європейського Союзу.

24 квітня  (24 квітня 1915 року – початок репресій проти вірмен у Туреччині) в історії вірменського народу вважається чорним днем. Щороку (!) всі вірмени у цілому світі, де б вони не жили, відмічають День пам’яті жертв Мец єгерн – геноциду, а Вірменська Церква молиться за всіх  загиблих у 1876-1923 роках.

Українська нація в ХХ столітті теж зазнала геноциду, вперше за останню тисячу років свого існування. На відміну від вірмен, українців за час перебування нашого народу в складі СРСР, за більшовицько-комуністичної влади тричі морили, вбивали  голодом – в 1921-1923 роках, в 1932-1933 роках, в 1946-1947 роках.

Навіть у складній і жорстокій  історії нашого народу такого спланованого вбивства мільйонів людей, такого вселенського звірства на нашій землі не було ніколи – ні в Давній Русі, ні за часів монголо-татарського іга, ні за часів голодного середньовіччя, ні в  часи війн та неврожаїв, ні в часи гітлерівської окупації – ніколи.

Наш справді український Президент Віктор Ющенко за час своєї першої президентської каденції зробив одну з своїх найважливіших справ – він вперше так відверто і широко показав своєму народові всю глибину та масштаби жахливого  злочину проти  українського народу – голодоморів на українській землі в ХХ столітті і особливо – найстрашнішого Голодомору 1932-1933 років.

Український Президент Віктор Ющенко ясно всім показав і однозначно та рішуче заявив, що автором, організатором і головним винуватцем  Голодомору українців була тодішня злочинна комуністична радянська влада, якою з Москви керував тодішній генсек КПРС Йосип Сталін. Влада, яка, нібито, сповідувала комуністичну мораль, але яка для досягнення своїх ганебних політичних цілей вбила голодом на великій території сучасної  Європи мільйони своїх громадян, безмежно цинічно, за допомогою грубої сили забравши у людей те, завдяки чому люди існують – ЇЖУ та всі їх  ПРОДОВОЛЬЧІ ЗАПАСИ, при цьому силою позбавивши їх будь-якої можливості врятуватись від смерті в інших регіонах країни чи скористатись продовольчою допомогою з-за кордону.

Характерно, що саме така політика, крім України, проводилась в Росії тільки по відношенню до Кубані, на той час заселеної етнічними українцями.

Вчені-демографи підрахували, що якби український народ не зазнав таких колосальних людських втрат під час спланованих голодоморів у ХХ столітті, то на 2000 рік  українців було б понад 80 мільйонів.

Український Президент Віктор Ющенко на розкритті цих страхітливих злочинів в українській історії не зупинився. Він також однозначно та рішуче заявив, що геноцид проти українського народу має бути засудженим Верховною Радою України та  українським суспільством. Він наголошував, що потрібно всіма засобами – державними і недержавними, громадськими та через людські контакти донести всю необхідну інформацію, правду про Голодомор в Україні до інших народів, до світової спільноти. А далі – домагатися, щоб парламенти та уряди країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні та засудили геноцид українського народу.

У цій великій і патріотичній, але не завжди вдячній роботі наш Президент був надзвичайно наполегливий і невтомний. Він добився, що у листопаді 2006 року Верховна Рада  прийняла Закон  "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", в тексті якого, зокрема, вперше стверджується, що Голодомор 1932-1933 років в  Україні  є  геноцидом Українського народу, а публічне  заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні  визнається   наругою   над   пам'яттю   мільйонів   жертв Голодомору,   приниженням   гідності   Українського   народу  і  є протиправним. Ніби, все добре, але за цей очевидний закон проголосували далеко не всі українські народні депутати, а тільки 233 з 450(!??). Не проголосували майже в повному складі Партія регіонів та всі комуністи, політичні сили, які в своїй діяльності зорієнтовані на позицію Росії по багатьох питаннях, навіть по внутрішньоукраїнських. Таким, на жаль, поки що є український парламент.

Активна діяльність Президента України, МЗС України, української діаспори вплинула на те, що вже 14 країн світу визнали Голодомор в Україні та засудили геноцид українського народу, і ця важлива проукраїнська робота не припиняється.

Український Президент Віктор Ющенко у своїй жертовній діяльності щодо визнання та засудження Голодомору ніколи не забував і про інші надзвичайно важливі сучасні аспекти цієї  трагедії українського народу, а саме  – необхідність подальшої консолідації та розвитку  української   нації,   її історичної   свідомості  та  культури,  поширення  інформації  про Голодомор 1932-1933 років в  Україні  серед  громадян  України  та світової громадськості,  необхідність вивчення трагедії Голодомору у навчальних закладах України, а  також  - увічнення пам’яті жертв  та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у містах і селах меморіалів пам’яті та встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору.

Було створено Український інститут національної пам’яті.

Кожна нація, яка вже відбулася, має свої пам’ятні перемоги і свої національні меморіали і пантеони, свої знамениті і глибоко шановані могили. Для американців США це – Арлінгтонське національне кладовище, для англійців це – некрополь Вестмінстерського абатства, для французів та італійців це - їх національні Пантеони, для поляків це – крипти польських королів та визначних поляків у  замку Вавель.

В українського народу, який віками був в упокореному та приниженому стані,  не могли зберегтись поховання його великих князів, знаменитих гетьманів і козацьких полковників, багатьох великих українців. Загарбники української землі та колонізатори майже завжди свідомо плюндрували та нищили історичні об’єкти та пам’ятки – наші фортеці, палаци, відомі храми, крипти та могили наших знаменитих земляків, щоб не залишилось у пам’яті українців  і сліду про їх колишню велич і славу.

Український Президент Віктор Ющенко доклав дуже багато зусиль, щоб в столиці України місті Києві був збудований величний Меморіал пам'яті жертв голодоморів в  Україні, відкритий в урочистій скорботі у листопаді 2008 року, на 75-річчя Голодомору 1932-1933 років, в присутності делегацій з багатьох країн світу та українців з усіх областей України та з-за кордону. Цей Меморіал є спільним пам’ятником для всіх тих незліченних братських могил і поховань по областях України, де лежать мільйони безневинних жертв, яких зазнав український народ в роки комуністичних голодоморів ХХ століття.

Цей Меморіал, без сумніву, з роками стане для всієї української нації таким же святим і глибоко символічним місцем як і могила Тараса Шевченка на Тарасовій горі в Каневі.

Український Президент Віктор Ющенко вже  з 2005 року започаткував серед свого змалілого і постраждалого від комуністичних  голодоморів народу, нації, яка після"Помаранчевої революції" отримала друге національне дихання, просту і гуманну традицію – у День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій (кожна четверта субота листопада) покладати жалобні вінки з житніх і пшеничних колосків до пам'ятних знаків,  місць поховань жертв голодоморів та політичних  репресій, вшановувати  пам'ять  загиблих  хвилиною  мовчання  та  запаленням свічок.

Шановні українці, давайте дослухаємося до нашого мудрого Президента-Патріота і зробимо так, щоб у суботу 28 листопада 2009 року запалених свічок у вечірніх вікнах наших осель було набагато більше, ніж минулого року.

P. S. Давайте разом поміркуємо ще про таке. Якби у 2004 році Президентом України став В. Янукович, чи зробив би він для української нації та її розвитку, для  розвитку її історичної   свідомості  та  культури хоча б дещицю того , що зумів зробити за ці 5 років Віктор Ющенко.

А якщо в 2010 році стане Президентом той самий В. Янукович  чи Ю. Тимошенко? Люди неясного походження, з непрозорою біографією, глибинні авантюристи по своїй суті, які навіть українську мову почали вивчати після 40 років життя і то - тільки для публіки.
 Куди ці рейтингоносці  можуть завести Україну, українську націю, що вони можуть запропонувати для її розвитку. Мабуть, навіть їх найбільші прихильники, в принципі, не назвуть ні його, ні її - гарантом   державного    суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Їх суть, їх діяльність в минулому і поведінка сьогодні навіть в першому наближенні не стикується з цими визначеннями з Конституції України.



Віктор Самолюк