Маловідомі сторінки національно-визвольних змагань все більше й більше відкриваються широкому загалові. Сьогодні як ніколи потрібно зберегти те, що дозволить нам з гордістю говорити про наш рід український. І в першу чергу, про героїзм, звитягу українських борців за Свободу, зокрема про бойові звершення вояків УПА, які завзято боролись із двома найстрашнішими, людиноненависними імперіями ХХ століття. Свій внесок у цю боротьбу зробили й повстанці Здолбунівського району.
Бій під Гурбами був найтривалішим та найбільшим за весь час існування УПА. Відбувся він наприкінці квітня 1944 року на межі сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина) областей. Основний ареал бойових дій охопив територію між селом Антонівці та урочищем Гурби (власне через це бій і отримав свою назву). В смертельному герці зійшлися 5 тисяч бійців УПА та близько 35 тисяч бійців каральних загонів НКВС, прикордонників, охорони тилу, на боці яких була також авіація, танки, бронепотяг, артилерія. Найзапекліші бої відбулися 21-25 квітня. Проявивши небачений героїзм, загони повстанців прорвали вороже кільце та вийшли з оточення.
За останні роки у місцевих лісах було знайдено чимало безіменних могил, у яких поховані учасники Гурбенського бою. Свого часу представниками громадськості Рівненщини було прийнято рішення про будівництво у Гурбах Пантеону та перепоховання там знайдених останків вояків УПА, полеглих у бою. До роботи над створенням меморіалу було залучено представників компанії „Ренесанс”, які виконували подібні роботи на Личаківському кладовищі. Ще не будучи при владі, патріотично налаштований Віктор Матчук приділяв значну увагу місцям бойової звитяги українських патріотів Рівненщини. Так, у 2006 році ним було профінансовано третє видання книги «Гурби: квітень 1944-го». У 2006 році завдяки роботі, проробленій Матчуком, Здолбунівською районною організацією партії «Наша Україна» та відповідальним секретарем Державної комісії з питань вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій відбулося урочисте закладання першого каменя та розпочато будівництво збірного Пантеону Слави Героїв Гурбенського бою в урочищі Гурби Здолбунівського району. 18 травня 2007 року на місці кривавих подій відкрито першу чергу Пантеону героїв. На сьогодні знайдено, ексгумовано та перепоховано останки 29 вояків УПА. Є необхідність у продовженні пошукових робіт. Скорботний дух меморіального комплексу втілено у скульптурній композиції Божої Матері - колоні шість метрів заввишки, яка оберігає спокій повстанців. Зараз у Гурбах також побудовано Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських могилах, насипано козацькі кургани і встановлено хрести. На будівництво комплексу вже витрачено понад 300 тисяч гривень з бюджетів різних рівнів та коштів жертводавців. У 2008 році до Гурбів було прокладено дорогу з твердим покриттям. У 2010 році відкрито веб-сайт Гурбенського монастиря (http://gurby-monastyr.org.ua).
Проте будівництво меморіалу в Гурбах ще не завершене. Необхідно побудувати церкву, дзвіницю, наступні черги Пантеону. Загальна вартість робіт орієнтовно складає 900 тисяч гривень. Сума не мала і Здолбунівський районний бюджет самотужки її не подужає. Саме тому депутати Здолбунівської райради за ініціативою фракції „Наша Україна” вирішили звернутися за допомогою до своїх колег з інших районів та областей і на сесії, яка відбулася у четвер 23 грудня, прийняли відповідне звернення до Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Рівненської, Волинської обласних рад та районних рад цих областей. У тексті звернення викладено прохання передбачити субвенцію Здолбунівському районному бюджету на дольову участь у будівництві Пантеону в Гурбах, адже, як зазначено у зверненні, «пам’ять про подвиг молодих повстанців, котрі ціною власного життя боронили рідну землю, має бути збереженою і посіяти в серцях вдячних нащадків зерно любові до своєї, Богом даної, мови, до своєї землі, до свого народу». Також від фракції „Наша Україна” поступила пропозиція до інших фракцій, представлених у Здолбунівській районній раді, поспілкуватися зі своїми колегами-однопартійцями з областей, до яких направлятиметься дане звернення, щоб ті підтримали його на своїх сесіях. Про те, на якій стадії зараз перебуває будівництво меморіалу в урочищі Гурби та яка перспектива даного будівництва ми вирішили запитати у настоятеля Гурбенського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах ієромонаха Нифонта:

Отче, розкажіть, будь ласка, як давно Ви у Гурбенському монастирі? На якій стадії його будівництво?

На Гурби у Свято-Воскресенський монастир я прийшов у серпні 2006 року. На той час монастир уже був діючим. Але загинув намісник монастиря і на сороковий день, щоб не переривалася молитва на цьому святому місці, я, по благословенню Владики Євсевія, пішов із Свято-Георгіївського монастиря на Козацьких могилах у Гурбенський монастир. На той час була побудована лише будівля монастиря, причому не повністю. Господарських будівель не було ніяких. Саме перше, з чого я почав, це побудував погреб для овочесховища. У цьому мені допомагали семінаристи з Рівненської духовної семінарії. На той час ректором там був отець Ігор Швець. У наступному році з Божою допомогою розпочалось будівництво надвірних прибудов: майстерні, яка на сьогодні вже завершена, дровітні, складу тощо. Важливо було укріпити подвір’я монастиря, адже він побудований на піщаному пагорбі. Навіть у Святому Письмі говориться, що будівля, побудована на піску, є недовговічною. Вже в цьому році в монастирі розпочалася капітальна реконструкція. Проведено ремонт другого поверху, встановлено над храмом купол та хрест. На даний час реконструкція майже завершена, залишились лише штукатурні роботи. Паралельно з цими роботами, за допомогою членів братства Іоана Богослова Свято-Успенського храму м. Здолбунова, було розчищено джерело, яке розташоване близько кілометра від монастиря. У минулому році разом з протоієреєм Тарасом на свято Великомучениці Варвари ми це джерело освятили.

Отче Нифонте, уже багато зроблено, проте багато роботи ще попереду. Хто Вам допомагає у розбудові святині фізично, фінансово? Чи є допомога, зокрема, від єпархії, духовної семінарії?

Фізично допомагають, в першу чергу, братчики Іоана Богослова Здолбунівського Свято-Успенського храму. Як я вже говорив, коли ректором духовної семінарії був отець Ігор Швець, до мене на послух постійно приїжджали семінаристи. Улітку вони в Гурбенсьому монастирі практику проходили. Але останні два роки, зі зміною ректора семінарії, змінилося й відношення до нашого монастиря: семінаристів до мене не відправляють. Щодо фінансової допомоги, то вона надходить від підприємців, від влади. Причому допомагають люди не лише з Рівненщини, а й з Києва, Харкова, Одеси, Полтави, інших міст…

Знаю, що зараз освітні заклади нашого району зібрали певну суму на розбудову монастиря…

Так, це Здолбунівське районне Товариство «Просвіта» імені Шевченка посприяло. Люди бачать, що кошти, які вони жертвують, як кажуть в народі, не йдуть на вітер, а вкладаються в святиню. У цьому році я освоїв понад сімдесят тисяч гривень. Прихід у мене незначний, але ж служба проводиться постійно. Та й паломники дуже часто приїжджають. Тому за допомоги добрих людей монастир розбудовується. Ще у старі часи у побудові церков брали участь переважно прості люди. Так само і в нас.

На Вашу думку у Гурбенського монастиря є перспектива?

Свято-Воскресенський монастир у Гурбах діє, адже тут постійно лунає молитва до Бога. До мене надходять дзвінки з усієї України з проханням молитися за здоров’я, замовляються панахиди за спокій померлих. У монастирі служаться акафісти, літургії, молебні тощо. Тобто Слово Боже звучить постійно. І звучатиме!
Одна людина мене так само запитала: «А яка перспектива Гурбенського монастиря? Для чого ви взялися за таке будівництво?» Я відповів теж запитанням: а хіба монастирі будуються з перспективою? Монастирі відкриваються для молитви, для Бога, для людей! У випадку монастиря в Гурбах – це й пам’ять та молитва за тими, хто відстоював незалежність своєї землі, свою мову та церкву власною кров’ю. Якщо ми не побудуємо тут церкву, не поставимо дзвін, не почнемо будити цим дзвоном в душах людей пам’яті, то ми втрачатимемо історію свою. А хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

Отче, дякую Вам за розмову…

Насамкінець хочу звернутися до усіх, щоб приїжджали у Гурбенський монастир, при потребі зв’язувалися зі мною (тел. отця Нифонта: 067 883 07 59 – ред.), зверталися в тяжку хвилину, адже така хвилина буває у всіх. Я намагатимусь наставити на істину, а істина, як відомо, є Бог.