 14.12.2009 11:46
П’ятирічний термін президентства Ющенка добігає свого завершення. Це період перемог і поразок, радостей і розчарувань, період наших здійснених та нездійснених мрій та бажань. Зараз Україна на порозі нового вибору. Хто далі поведе наш народ до добробуту та процвітання, і в якій стороні (східній чи західній) ці блага бачитиме наступний глава держави? Часу, який прожила Україна після Майдану, більш ніж достатньо, щоб зробити певні висновки та спробувати заглянути, що нас чекає у майбутньому, а також дати характеристику основним кандидатам на найвищий пост у нашій державі.
За останні роки Президента Ющенка не критикує хіба-що лінивий. Найчастіше мова йде про недостатню рішучість першої особи нашої держави, невиконання більшості гасел (зокрема, бандитам - тюрми), неможливість порозумітися з іншими гілками влади. (Критику типу „Бандера, каторий пасоріл нас із брацкай Расієй” до уваги не беремо, бо для тих, хто це говорить, можна застосувати вислів „медицина тут безсила”). Проте мало хто бере до уваги той факт, що Ющенко, по-суті, не виконав деяких обіцянок, даних на Майдані, не через неможливість чи небажання їх виконати. Багато на що Президенту елементарно не вистачало повноважень. Адже те, що обіцяли кандидати на пост Президента України у 2004 році, усі, не лише Ющенко, „не в’язалось” із прийнятою пізніше політичною реформою. Зараз окремі аналітики Помаранчевої революції стверджують, що Ю. Тимошенко тоді хотіла брати всі основні державні установи, в яких сиділи «кучмісти», штурмом, без особливої оглядки на людей. Ющенко ж хотів мирного вирішення ситуації, без людської крові. Саме тому і пішов на абсолютно невигідну йому політичну реформу, лише б ніхто не постраждав. Чи дехто думає, що він не розумів, які наслідки для його подальшої діяльності матиме політреформа і в які рамки його ставлять? Але життя та здоров’я співвітчизників було для Віктора Андрійовича важливішим за владу. А тодішня влада, очевидно, казала: „Або політична реформа і гарантії безпеки нам, або твого Майдану тут за годину не буде. Нам втрачати нічого”... Ющенку ж було що втрачати: з однієї сторони повноваження, з іншої – люди! Хтось звинуватить Президента у неправильності вибору?
Дійсно, бандити мають сидіти у тюрмі. Але хіба ж до повноважень Президента це відноситься? Ющенко що, особисто має вішати на руки злодіїв та бандитів кайданки? А міліція тоді для чого і кому підпорядковується Міністерство внутрішніх справ? Президенту? Зовсім ні.
Також вважаю, що на Ющенка було покладено занадто багато сподівань. Мабуть, більше, ніж під силу виконати звичайній людині. Дехто очевидно під ейфорією Майдану думав, що коли Віктор Андрійович стане Президентом, можна лягти на печі і нічого не робити. Ющенко вам і в хаті підмете, і їсти наварить.
Переглядаючи хроніки Майдану, на сцені поруч з майбутнім Президентом, окрім Тимошенко, бачимо Луценка, Томенка, Мороза, Жванію, Каськіва, Кармазіна та багатьох-багатьох інших політиків, які зараз в таборах політичних опонентів Ющенка. І якщо дехто з них, приєднуючись до Президента, були вже самостійними політиками, то чимала частина цих людей, як от той же Каськів, Стретович, Доній, Жванія – це політики, яких зробив Ющенко. Останній приклад – голова (чи вже не голова) фракції НУНС у Верховній Раді Микола Мартиненко. Хто його знав раніше? Він був тоді нікому не потрібен. Окрім Ющенка. Віктор Андрійович повірив йому і вписав до свого списку кандидатів у депутати. Бо думав, що він чесна людина і дотримає слова. Але Мартиненко його зрадив. Та чи став він після цього потрібний українському народові? Ні! А тепер він і Ющенку не треба і дуже скоро це прізвище забудеться, як забулися прізвища Гнатенка чи Кінаха… Бо ці хлопці забули, що на війні зрадників убивають першими, і убивають не ті, кого вони зрадили, а ті, до кого вони перейшли...
Завершуючи тему Майдану, хочеться згадати слова когось із Великих: якщо ти не можеш протистояти революції, то очоль її. Росія, яка не уявляє себе без Малоросії, не могла допустити рух України в Європу, а тому очолила нашу революцію... руками Юлії Тимошенко! Аналізуючи останні події та теплі зустрічі Прем’єрів двох країн, хихикання Путіна та Юлі над Президентом-українцем (мовляв, от дурень, Україну любить) – міркування про те, що Тимошенко ставлениця Кремля – сумніву не підлягають.
Взагалі, у кожної людини, яка хоч трохи цікавиться політикою, має виникнути одне запитання: а чому Юлія Володимирівна до цих пір не у в’язниці? Як зараз перед очима виступ ЮВТ незадовго до парламентських виборів 2007 року. Майбутній Прем’єр тоді сказала: «Я несу ОСОБИСТУ відповідальність за кожну людину зі свого списку…». Тоді чому пані Юлія зараз не відбуває покарання замість свого депутата Лозинського? Нехай дотримує слова, одягає на себе кайданки і йде відбувати «особисту відповідальність». Також думаю усі пам’ятають, як Тимошенко і Янукович намагалися нещодавно зґвалтувати Конституцію. Нас тоді хотіли «помножити на нуль», позбавити елементарного права вибору. Не домовились, щось недоділили. Але ж лідерка БЮТ казала, що піде на переговори з регіоналами лише в одному випадку, якщо її викрадуть інопланетяни… Ну не може політик «першого плану» так легко розкидатися словами! Як їй після цього можна взагалі вірити!? В тому, що Тимошенко є найбільшим популістом у нашій політиці сумніву немає. Пригадую, як у квітні вона на одній з конференцій після засідання уряду піднесено заявляла, що у березні наші підприємства виробили і реалізували асфальту на 12% більше, ніж … у лютому! Людина, яка вивчала економіку хоча б у середній школі прекрасно знає, що так порівнювати показники двох сусідніх місяців не можна. Варто порівнювати березень 2009 р. з березнем 2008. Адже у березні на два робочі дні більше, ніж у лютому, а це вже приріст 10 %! Та й кому потрібен асфальт, коли на вулиці сніг! Відверто кажу, чекав, що у серпні Прем’єр вийде і урочисто заявить: «Шановні співвітчизники! Кризу подолано, адже у липні наші підприємства виготовили і реалізували на 600 % більше, ніж у січні … морозива!!!»
А ще пригадую, як у 2008 році був у військкоматі, спілкувався із призовниками і виявив, що переважна більшість з них голосувала за БЮТ на виборах-2007. Зрозуміло з якої причини. Тимошенко ГАРАНТУВАЛА в разі приходу до влади скасувати призов до армії. Хлопці повірили Юлі, а та їх кинула, як робила це неодноразово. Хлопці пішли до армії, та Вона і там про них дбає: про «щедрі» видатки з бюджету на військових відомо усім. Але ця кандидатша у Президенти не зупиняється: їде до шахтарів – клянеться підвищити зарплату, їде до лікарів – те ж саме, їде до вчителів, сільських голів, підприємців, аграріїв – ОБІЦЯЄ! Всім обіцялка Тимошенко хорошою хоче бути. Їде до Львова – «Любі мОї (з львівським наголосом на О)! Та яка російська мова друга державна?! Лише українська», їде в Дніпропетровськ – «Та я ж сама русскоязичьная»!
От чого не любить Тимошенко – то це критики. Хотіла ЗМІ офіційно заборонити критикувати діяльність кабміну, «неугодних» Огризка та Єханурова відправила у відставку. Ну і щоб картина була довершеною, не можна не згадати боротьбу Тимошенко з грипом. Дивлячись на ситуацію, яка виникла, так і хочеться спитати, чи не думає пані Прем’єр над тим, щоб її піар-агенція під назвою Кабінет міністрів так само як грип розпіарила енурез? Тоді б усі впісялися від її геніальності…
Але головне навіть не це. Головне те, що в серці Юлії Володимирівни немає України, як би вона не намагалася нас переконати у протилежному. Їй далека українська історія (можливо тому, що вона має єврейське коріння), українські традиції, питання мови, релігії, національної ідентичності тощо. Це є космополітка, для якої важливі такі питання як приватизація, гроші, земля і саме на ці економічні питання Прем’єр завжди робить наголос. Хтось скаже, а що ж у цьому поганого? Це важливіше ніж гуманітарна сфера, духовність… Не погоджуюсь. Підручники, коли пишуть про стрімкі прирости економіки, як правило, ставлять у приклад Японію. І дійсно, країна, яка забезпечена власними природними ресурсами лише на 3% досягла за короткий період неймовірного росту. А не думали чому? Та тому, що японець за японця, вибачте, горло перегризе. Там традиції та звичаї народу всмоктуються із молоком матері. Там не крадуть у держави, не краде держава, не «підмазують» і не беруть, бо справжні самураї так не роблять. А що у нас? Найкращу відповідь дає наш земляк Улас Самчук: «Скалічена голодомором психіка мертвих відійшла в інший світ, разом з їхніми виснаженими тілами, скалічена голодомором психіка живих залишилася з живими на все життя, хоч вони і самі цього не хотіли…» Це я до того, що нас десятиліттями заставляли забувати своє коріння, традиції, звичаї, мову. З цією метою українця вбивали, морили голодом, висилали. І якщо на заході країни де радянська влада була лише два покоління, національна свідомість присутня, то на сході, куди „совєти” прийшли раніше – українські цінності, переважно чужі. Там хочуть бачити на чолі держави людину, яка колись, вибачте, параші нюхала. Там вважають за нормальне зробити Головнокомандувачем і довірити всю армію тому, кому за законом, за дві кримінальні судимості забороняється брати в руки автомат. Автомат не можна, армію – будь-ласка...
У нас є людина, яка розуміє, що піднімати треба не лише економіку, а в першу-чергу, національну свідомість. Це - Президент Віктор Ющенко. Він за 5 років свого президентства зробив у цьому плані в десятки разів більше, ніж було зроблено за 18 років незалежності усіма патріотами разом узятими (за виключенням, хіба-що Чорновола). Ющенко є ДЕРЖАВОТВОРЦЕМ. І альтернатива йому на даний час відсутня. Ющенко це мрія десятків і сотень українських патріотів, які здобували нам волю своєю кров’ю. А в мрії, як відомо, недоліків немає.
17 січня нам належить зробити вибір. І я, як це не дивно звучить з огляду на усе вищенаписане, не закликаю Вас голосувати за когось конкретно. Ми обираємо не Президента-людину, а Президента-систему цінностей. Один – зек-рецидивіст, позбавлений будь-якої моралі і чеснот. Вам не буде соромно за країну, за себе, коли це чудо вийде і на всю світову спільноту „родить” якусь нову Ахматову-Ахметову? Інша – обіцялка, для якої Україна це територія на якій можна непогано заробити. На жаль, історія інколи народжує жінок, які живуть лише заради влади. Тимошенко все-одно при владі в якій країні їй бути, аби лише при владі... За ради неї вона півроку тому хотіла зробити двічі судимого Президентом, а зараз розповідає по всіх ЗМІ про його „ходки”. Оберемо Тимошенко – матимемо країну аферистки і дешевої артистки. Але є ще і третя система цінностей, яку сповідує Ющенко. Він самодостатня людина. І влада не є його самоціллю. Президент розуміє, що прийшовши, він рано чи пізно (краще пізно) піде. Але дівчата в віночках і дідусь із бандурою залишаться, бо вони вічні. Дуже не хочеться, щоб Віктор Андрійович був останнім українським Президентом... А тим, хто каже, що Ющенку нічого не світить, його рейтинг дуже низький, я відповім: у Бога його рейтинг найвищий. У цьому я не сумніваюся...
Сергій Кондрачук, головний редактор Здолбунівського районного радіо
|
.gif)