Ми, представники громадськості Рівненщини, глибоко стурбовані навмисно створеним організаторами візиту патріарха Московського Кіріла в Україну ажіотажем стосовно Рівненської області.

Вважаємо, що це була штучно ініційована Кремлем і виконана російськими спецслужбами спільно з російськими та, на жаль, навіть окремими українськими ЗМІ провокація, здійснена винятково з однією метою – створити образ страхітливого західноукраїнського націоналізму.

Разом з тим, виступаючи проти духовної експансії на територію України російського шовінізму та маючи свою чітку позицію щодо створення Єдиної помісної Української православної церкви, мешканці Рівненщини заявили про це дипломатично, не створюючи будь-яких перешкод візиту, як це подобає справжнім українцям – європейському, цивілізованому народу.

Не можемо не відреагувати на низку заяв, проголошених патріархом під час його візиту до України.

Зокрема, мета візиту подавалася ним як пастирська та прочанська, а по суті була спланованою політичною акцією російської світської влади. Де б не був патріарх, з його вуст лунали слова, які нічим не різнилися від офіційної кремлівської пропаганди.

Про те, що це був не пастирський візит, а візит керівника структурного підрозділу Кремля наочно підтвердилося офіційним звітом про поїздку Кіріла Президенту Росії після візиту до України.
Самопроголошуючи себе правонаступником Київських митрополитів і „Всея Русі” Кіріл чомусь свідомо промовчав про те, що виключно єдиною помісною православною Церквою після хрещення Київської Русі у 988 році була Київська митрополія Константинопольського патріархату. А з 1448 року саме священники новоспеченої держави Московії почали здійснювати розкол православ’я, самочинно проголосивши автокефалію московської церкви. Насильницькі дії проти Київської митрополії тривали аж до 1686 року, доки силою московського царства і російської церкви Українську митрополію було повністю підпорядковано Московській церкві.

Саме з цього року розпочався процес руйнації православ’я України і його пограбування московською митрополією. І це при тому, коли, жодного, навіть, формального церковного акта Константинопольської патріархії про приєднання Київської митрополії Москві прийнято не було.

З боку Московської церкви це був односторонній акт – акт грубого вандалізму проти українського православ’я.

Перед тим, як проголошувати себе правонаступником Київської митрополії, не зайве Кірілу, було б запитати думки Київських митрополитів Сильвестра Коссова, Діонисія Балабана та Йосипа Нелюбовича-Тукальського; видатних діячів української церкви, Лазара Барановича, Інокентія Гізеля, Феодосія Сафоновича, Віктора Загоровського та багато інших які категорично виступали проти приєднання Київської митрополії. Цікаво, чи хотіли б ці Київські Митрополити такого нащадка?

Навіть тодішній відвертий москвофіл Мефодій Филимонович, коли на ділі відчув наслідки політики московських можновладців, виступив на захист канонічних прав Української церкви. У 1666 р. він від імені київського духовенства кинув в очі боярину Шереметєву палкі слова: “Если будет на то великого государя изволенье, чтоб отнять у нас вольности и права, и быть у нас митрополиту из Москвы, а не по нашему выбору, то пусть велит нас казнить, а мы на это не согласимся ... Мы запремся в монастырях, и разве нас из монастырей за шею и за ноги поволокут, тогда только московский митрополит в Киеве будет”.

За безбожні дії проти православ’я Московська церква отримала від Константинопольського патріарха відлучення.

Константинопольська анафема з російської церкви і до сьогодні не знята ні формально, ні документально – просто про неї скромно мовчать і навіть не згадують!

Упродовж 140 років Московська церква не була визнана світовим православ’ям і існувала в повній ізоляції. І за свої далеко не церковні дії не була б визнана і до сьогодні.

Московська держава домоглася визнання своєї патріархії лише грубою силою. Запросивши до себе в гості у 1687 році Константинопольського патріарха Ієремію, московський цар Борис Годунов протримав його у в’язниці понад 2 роки і таки змусив підписати визнання Московської патріархії.

Правонаступником саме цієї насильницьки-створеною царською владою Московської церкви, яка розколола і зруйнувала православ’я Київської Русі і є патріарх Кіріл.

З метою завуалювання злочинних діянь московської царської влади і Московської церкви і сьогодні, виконуючи волю шовіністичних устремлінь Мєдвєдівсько-Путінської влади, Кіріл у своїх промовах щоденно „натягував” більш ніж 1000-літню історію України – Руси на куцу історію Росії – спадкоємницю Московського царства, якій від сили 500 років.

І мета цих проповідей перед українськими мирянами проста – зробити те, що до цього часу не вдається виконати світській московській владі, – „вбити” у свідомість українців міф, що тільки Московська церква була і є єдиною на території України та забезпечити повне підпорядкування території України Російській Православній церкві (а по суті нинішній імперській Росії).
Продемонстрована Кірілом позиція Московської церкви (Російської влади) наочно засвідчила повне нехтування автономією УПЦ та її предстоятеля – Блаженнішого Володимира та неприховану боязнь і злобу по відношенню до існуючих Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви, які є генетичними правонаступниками Київських митрополитів. По суті, дії і висловлювання Кіріла є свідченнями про бажання ствердити РПЦ як єдину помісну церкву на території незалежної Української держави.
І це притому, що Константинопольський патріархат двічі своїм соборним рішенням засудив підпорядкування Московській церкві Київської митрополії як неканонічне. А Томосом Вселенського Патріарха Григорія VII від 13 листопада 1924 року визнано на території України автокефалію єпархій давньої Київської митрополії. Чому про це мовчав кремлівський посланець Кіріл?

Ми чітко усвідомлюємо те, що серед церковнослужителів УПЦ є значна група священиків різного рангу, які, будучи українцями за паспортом, за певні блага вірно служать шовіністичній ідеології РПЦ і по своїй суті є затятими українофобами. Знаючи, що такі представники є членами священного синоду УПЦ, сподіватись на підтримку ними питання створення Єдиної помісної Української православної церкви від таких священників є безнадійно-марними.
Водночас ми переконані, що в середовищі УПЦ більшість священнослужителів є істинними по духу і по крові українцями, які дбають про українську державу і розуміють необхідність створення Єдиної помісної Української православної церкви. Саме до Вас ми звертаємось і просимо прислухатись до своєї крові і самостійно прийняти рішення про доцільність свого перебування і службі РПЦ, яка зруйнувала Єдину помісну Українську православну церкву – Київську митрополію і до сьогодні залишається вірним політичним інститутом російської влади.

Ми стверджуємо:
чинною на території України є тільки помісна Українська Православна Церква на чолі з Київським патріархом. Саме ця церква є правонаступником Київської митрополії зі статусом, який вона мала до 1448 року.