Екс-голова Рівненської ОДА, а нині народний депутат, член політради "Наша Україна" Віктор Матчук минулий тиждень перебував на Рівненщині працюючи з виборцями. Тож ми вирішили поцікавитися в депутата враженнями від роботи в парламенті.

- Вікторе Йосиповичу, спілкуючись із журналістами після обрання народним депутатом, Ви зазначали, що відчуваєте себе наче «не у своїй тарілці». Скажіть, чи пройшло це відчуття?

- Ні, відчуття не пройшло. Я зрозумів, що ця «тарілка» не для мене й тому почав «виліплювати» свою, в якій би почувався, з одного боку – комфортно, а з іншого – яка була б результативною. Про «тарілку» кажу образно, звичайно ж, мова йде про роботу. Про таку, щоб можна було працювати і врешті-решт побачити результати цієї роботи. Тому, як депутат від Рівненщини, я підготував депутатський запит, який був підтриманий депутатами Верховної Ради і стосується збереження руху на тій дорозі, що з’єднує Київ, Сарни, Ковель, Яготин. На території Житомирської області кожен рік вони нібито влітку ведуть ремонтні роботи, фактично ніхто нічого не ремонтує, але дорогу перекривають. І вся північ Рівненської області опиняється відрізаною. Це неприпустимо, й тому я зініціюю внесення змін до проектної документації з проведення цих робіт таким чином, щоб їх виконували без зупинки руху, як це роблять на трасі Київ-Чоп.

Ще один проект, до якого планую долучитися, стосується програми соціально-економічного розвитку, яку до Верховної Ради вніс Кабінет Міністрів і яка пройшла перше читання. У другому я ініціюю внесення змін до цієї програми, зокрема в частині, що стосується необхідності розробки загальноукраїнської програми будівництва дошкільних закладів і шкіл у тих регіонах, де є позитивна динаміка народжуваності. Зрозуміло, що це в першу чергу Рівненська область. Якщо для інших областей виникає проблема збереження існуючої мережі або навіть її перепрофілювання, оскільки дітей стає все менше і тут достатньо місцевих коштів, то для Рівненщини це питання полягає в іншому: як збільшити кількість дитячих садків, як збудувати нові школи, адже для цього місцевих ресурсів недостатньо. Тобто держава, простимулювавши підвищення народжуваності, тепер має докласти зусиль, щоб цим дітям було куди піти в дитячий садок і школу. Вже сьогодні школи просто перевантажені. Діти займаються в три зміни в приміщеннях, які не пристосовані для цього. Тобто я створюю собі реальну роботу. І тільки в цьому бачу можливість реалізації. 

-   А чому Ви обрали саме Комітет будівництва, містобудування,  житлово-комунального господарства та регіональної політики?

-   Тому, що ті питання, які розглядаються в цьому Комітеті, в порівнянні з іншими, якщо можна так сказати, є найбільш приземленими. І, як правило, вони стосуються або всіх, або значної частини населення України. Оскільки все, що пов’язане з житлово-комунальним господарством, так чи інакше стосується і врегулювання питань із тарифоутворенням, і вирішення проблем із гуртожитками. А ще потрібен новий житловий кодекс, якого вже стільки років немає. Але крім цього, через погодження в цьому Комітеті проходять державні програми соціально-економічного розвитку в розрізі областей. Я хочу впливати на той розділ, який стосуватиметься Рівненщини, оскільки ми є дотаційною областю і без коштів із державного бюджету нам не закінчити ті лікарні, які розпочали будувати, не завершити ті школи, в яких ми збудували перші, другі черги. Врешті потрібно бути послідовним: що почав, те потрібно довести до логічного завершення.

-    Скажіть, чи плануєте приєднуватися до опозиції з лідером Тимошенко та чи пропонували Вам посаду у сформованому нею опозиційному Кабміні?

-   Ніхто не робив таких пропозицій, але й так зрозуміло, що робити їх немає сенсу, бо цей «Кабінет Міністрів» може таким називатись лише в лапках. Мені здається, що він сьогодні не виконує ту функцію, яку повинен. Щодо опозиції, то я не розумію, що таке велика опозиція, що таке маленька. Адже хто не ввійшов у правлячу коаліцію, той знаходиться в опозиції до неї. А те, що є бажання в Тимошенко називатися лідером опозиції, то, будь ласка, в нас кожен може вийти на майдан і назвати себе кимось, наприклад царем, принцом, ще кимось. От вона вийшла до пам’ятника Тарасові Григоровичу Шевченку й сама себе назвала лідером об’єднаної опозиції. Хто її на це уповноважив? Борис Іванович Тарасюк, ну то це й так зрозуміло, що він там. А хтось іще був поруч? Ну, Стретович, ще хтось… Такі речі, на жаль, стали носити бутафорний характер і такий «Кабінет Міністрів» мені нагадує «потешные войска» Петра І, які з дерев’яними шабельками ходили. Як на мене, то для України від такого «уряду» більше шкоди, аніж користі, оскільки він демонструє безсилля і беззубість опозиції в Україні. Думаю, що створення справжньої опозиції ще попереду.

-   Наразі Конституційний Суд розглядає зміни до Конституції України (щодо строків повноважень Верховної Ради автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) на березень 2011 року. Як, на Вашу думку, наскільки реальним є таке перенесення і чи буде місцева «Наша Україна» брати в них участь?

-   Перенесення є не просто неправовим, воно ще й є нелогічним. Місцеві ради люди обирали на 4 роки. І ніхто не давав Верховній Раді право продовжувати цей термін. Верховна Рада має лише одне право – призначити дату виборів. Верховна Рада призначила дату виборів на травень цього року, але не має права скасовувати вибори. Після того парламент скасував вибори, і це є очевидно неправомірне рішення. Але сьогодні Конституційний Суд може зайняти будь-яку позицію і, користуючись тим, що оскаржити його рішення неможливо, ймовірне будь-яке рішення. Інша річ, що такими діями Верховна Рада створила прецедент, який, на жаль, може бути продовжений. Причому аргументація, як на мене, нелогічна – немає грошей на проведення виборів. Чому б тоді з метою економії коштів не скасувати вибори до Верховної Ради, а потім і вибори Президента. Насправді це дуже небезпечна річ. Як тільки починається економія на демократії, відразу в головах людей зміщуються акценти й уже тоді можна творити все, що завгодно.

Якщо ж місцеві вибори все-таки відбудуться, то не виключено, що будуть внесені зміни до Закону України «Про вибори місцевого самоврядування». Зокрема, сьогодні обговорюють питання проведення виборів за мажоритарною системою, коли роль партії буде зведена до мінімуму. Думаю, протягом місяця-півтора ми зможемо побачити всі зміни щодо цього. Адже має бути ще певний час, щоб ці зміни набрали чинності. В залежності від того, якими будуть ці зміни, ми й будемо вибудовувати свою тактику і стратегію на наступні вибори. Але можу запевнити, що в будь-якому випадку наша партійна організація не буде стояти осторонь.

-   Вікторе Йосиповичу, як оцінюєте кадрові призначення нового голови Рівненської ОДА та його дії на цій посаді?

-   Поки що не бачу, щоб були зроблені принципові або стратегічні помилки. Тобто є очікувані, прогнозовані, логічні кроки. В цьому сенсі закономірними є дії, спрямовані на заміну всіх голів районних адміністрацій. Нагадаю, що до того Указом Президента було замінено всіх голів обласних адміністрацій. Логіка є в тому, що прийшла нова влада і вона намагається обіпертися на вже перевірених людей. Але є ще й зворотний бік медалі. Це продовження практики, коли після приходу до влади кожної наступної генерації, кожного наступного Президента всі попередні представники цієї влади будуть замінені іншими. Сьогодні ті, хто прийшли в районні адміністрації, перебувають у, скажімо, легкому стані ейфорії. Але це дуже швидко пройде, коли вони зрозуміють, що жити їм у професійному плані залишилося п’ять років. Максимум через п’ять років їх так само замінять, причому звільнять їх незалежно від результатів роботи. Це дуже погано, адже це деморалізує. Тож я тільки бажаю, щоби згодом було якомога менше розчарувань при призначеннях.

-   Під час урочистостей на Гурбах Ви виступили з досить різкою заявою на адресу Януковича. Разом із тим призначений Віктором Федоровичем губернатор Рівненщини констатував своє шанобливе ставлення до національно-визвольного руху. Як розцінюєте таку позицію чинного голови ОДА, яка вочевидь іде врозріз із «центральною лінією партії»?

-   Було б коректніше це питання переадресувати Василеві Берташу. Та все ж декілька слів хотів би сказати. Зрозуміло, що не Берташ призначав Табачника міністром освіти і науки України, що Донецький окружний адміністративний суд не питав у голови Рівненської ОДА під час ухвалення відомого рішення. Але так само зрозуміло й те, що вони не могли діяти всупереч Президентові України. І тому, як на мене, потрібно, щоб Президент України Янукович визначився для себе – хто йому дорожчий. Йому дорожчі Берташі, які знають, що відбувалося на цій землі, і які говорять від імені людей, що проживають тут, чи Табачники, які Україну не дуже люблять, не дуже поважають, не дуже шанують, але при цьому беруть на себе сміливість історію країни переглядати й місце української мови визначати. Адже такі речі не зовсім сумісні. Вони можуть вживатися паралельно протягом певного часу, та врешті-решт для Януковича повинен наступити момент істини: або він з Табачниками, або він з людьми.

-   У контексті цього запитання скажіть, як ставитеся до актів спалювання та викидання на макулатуру підручників  історії України, які мають місце в південному регіоні нашої країни?

-   Такі публічні акції просто демонструють культурний рівень людей, демонструють те, наскільки вони «цивілізовано» підходять до цього питання. Їхнє небажання знати власну історію для мене є незрозумілим. Але це є їхній вибір, який не має права або не повинен перешкоджати іншим громадянам України, знати, якого вони роду, якого племені, що було з їхньою землею та державою, з їхніми предками, котрі проживали на цій землі. Я допускаю, що могли прийти інші люди з іншої території й, оселившись тут, у першому поколінні проявляли  б байдужість. Та не можу зрозуміти, звідки таке вороже ставлення в тих людей, які на цій землі самі народилися, і їхні предки народилися тут. Я хотів би побачити, чи приїхавши в Німеччину, вони і там і палили б підручники німецької історії. А в Україні чомусь вважається ніби це можливо. Напевне, ці люди так вважають тому, що ми їм це дозволяємо. Я розумію, що для таких кроків є правоохоронна система держави, є й інші органи, які повинні були б реагувати на такі речі. Але це мені вже нагадує Німеччину часів Гітлера, коли народ у захваті був від публічного спалювання книг. Та ми всі чудово пам’ятаємо, чим це все завершилося. Я не вважаю, що цей шлях достойний наслідування в Україні.

- Дякую.